118

В Украине эта премия проводится уже несколько лет и выдается за худшее описание секса.

В 2017 эта премия была дана Любко Дерешу и его роману "Опустошение".

Привожу перевод с оригиналом, чтобы господам литератором было с чем сравнивать свои описания, ну и чисто по приколу.

"Я ложусь на кровать рядом и стараюсь удержать головокружение - вино подействовало на меня неожиданно сильно.
Я не выдержал и прижал ее к себе, стал целовать, жадно кусая ее губы, теребя бешено ее грудь и упиваясь в нее пальцами так, будто она - не человек, а сладкий мякоть булки.
Спросонья я стал рвать ее пальцами, как раздирают еще горячую буханку, и Смирна вскрикнула, но не отшатнулась, а только сильнее прижалась ко мне, так, чтобы я почувствовал, какой горячей и мокрой является ее первоначальная грязь, древняя трясина, из которой выходит все живое, я зарылся лицом в эту трясину, жадно пил ее соки, и она мне показались лучше любых лекарств - они сразу заживили все мои раны.
Волосы, падаюшие тебе на лицо, спутаны и страшны, как эта паутина, или черные нити водорослей с канала, так что целовать тебя в губы нет возможности, тебя прикрывает эта вуаль из водорослей, поэтому я опускаюсь в своих странствиях ниже, откусывая небольшие кусочки с твоей груди, из складок кожи на животе, я уже горячий, как оставленный на огне японский теппан, только бери и бросай меня мясо, и пусть оно карамелизуется.
Ты - похожа на масло. Когда тебя нагреть, ты розливаешся у меня под руками, розтикаешься под пальцами, смачивая меня по локоть жирной смазкой, так, как я должен приготовить сейчас в тебе целого кабана.
Я - кабан в поиске трюфелей. Разрываю рылом твои корни, хрюкая от удовольствия, идя на запах.
Ты - жаровня, на которой невыносимо лежать неподвижно. Тебя хочется замучить, как мучают на медленном огне куски свинины. Ты вся пахнешь луком и грубыми кусками посыпают красное мясо. Ты вся мокрая от сока - сока мяса и сока лука. Тебя надо натирать солью, пока твоя кожа не станет красной. Я кусаю тебя все сильнее, а ты шипишь, но не отпускаешь, а только прижимаешься крепче.
Тебя хочется проткнуть. Пробить, как пробивают багром тушу тюленя. Я бью твою тушу, бессильно раскинуты на этой прямоугольной льдине гостиничной кровати ..., безразлично, что ты стонешь с каждым ударом так, как тебе выдирают сердце, а когда мне кажется, что сейчас я просто сломаю в тебе эту тупую палку, которой я хочу убивать тебя до полусмерти, я вынимаю багор и ты сосешь его, жирного от крови и тюленьего жира ...
... Тогда я падаю у тебя, вздрагивая в конвульсиях, весь в шерсти и крови, растерзанный, с простреленной головой, покусанный бешеным собаками, загрызанный дикими псами насмерть ".

 

ОРИГИНАЛ

 

"Я лягаю на ліжко поруч і намагаюсь втримати обертання голови — вино подіяло на мене несподівано сильно.
Я не витримав і притис її до себе, став цілувати, жадібно кусаючи її губи, мнучи знавісніло її груди і впиваючись у неї пальцями так, наче вона — не людина, а солодкий м’якуш булки.
Спросоння я став рвати її пальцями, як роздирають іще гарячу хлібину, і Смирна скрикнула, але не відсахнулася, а тільки сильніше притислася до мене, так, щоб я відчув, якою гарячою і мокрою є її первісна грязь, древня трясовина, з котрої виходить все живе, я зарився обличчям у цю трясовину, жадібно п’ючи її соки, і ті мені здалися кращими за будь-які ліки — вони одразу загоїли всі мої рани.
Волосся падає тобі на обличчя сплутано, страшно, наче це павутина, або чорні нитки водоростей із каналу, так що цілувати тебе в губи немає змоги, тебе прикриває ця водоросляна вуаль, тому я опускаюся в своїх мандрах нижче, відкушуючи невеликі шматочки з твоїх грудей, зі складок шкіри на животі, я вже гарячий, як залишений на вогні японський теппан, тільки бери й кидай на мене м’ясо, і нехай воно карамелізується.
Ти — схожа на олію. Коли тебе нагріти, ти розливаєшся у мене під руками, розтікаєшся під пальцями, змочуючи мене по лікоть жирною змазкою, так, наче я повинен приготувати зараз в тобі цілого кабана.
Я — кабан у пошуку трюфелів. Розриваю рилом твоє коріння, рохкаючи від задоволення, ідучи на запах.
Ти — жарівня, біля якої нестерпно лежати нерухомо. Тебе хочеться замучити, як мучать на повільному вогні шматки свинини. Ти вся тхнеш цибулею, що нею, грубими шматками, посипають червоне м’ясо. Ти вся мокра від соку — соку м’яса і соку цибулі. Тебе треба натирати сіллю, поки твоя шкіра не стане червоною. Я кусаю тебе все сильніше, а ти шипиш, але не відпускаєш, а лише притискаєшся міцніше.
Тебе хочеться проштрикнути. Пробити, як пробивають багром тушу тюленя. Я б’ю твою тушу, безсило розкинуту на цій прямокутній крижині готельного ліжка…, байдуже, що ти стогнеш з кожним ударом так, наче тобі видирають серце, а коли мені здається, що зараз я просто зламаю в тобі цю тупу палку, якою я хочу забити тебе до півсмерті, я виймаю багор і ти смокчеш його, масного від крові й тюленячого жиру…
…Тоді я падаю біля тебе, здригаючись у конвульсіях, весь у шерсті й крові, розтерзаний, з простріленою головою, покусаний скаженими собаками, загризений дикими псами насмерть".

Дата публикации: 14 января 2019 в 19:10